Післявоєнні роки

У 1955 році, після смерті В.М.Трушевського, директором педучилища призначається Семко Петро Борисович, який працював на цій посаді до 1958 року. Це один із найдосвідченіших директорів. Він займався педагогічними дослідженнями, мав 12 наукових праць і не випадково його перевели в МО УРСР на посаду редактора республіканського журналу "Українська мова в школі".

З 1958 року Лохвицьке, а потім і Кременчуцьке педучилище нерозривно зв'язане з життям і роботою Петра Карповича Бойка, відмінника народної освіти, заслуженого вчителя УРСР. Він очолював педколектив аж до 1987 року. Людина розумна, вольова, хороший організатор, тонкий психолог, здібний керівник. Він умів підійти до кожного студента і викладача по-своєму, по-особливому. Знав про кожного члена колективу все: в яких умовах живе, що хвилює, чого бракує, який клімат в сім'ї.

Це Петро Карпович зумів отримати дозвіл на перевід педучилища з Лохвиці до Кременчука в 1969 році. За його безпосередньою участю було побудоване нове приміщення педучилища, зміцніла матеріальна база. Батьківщина високо оцінила заслуги цієї невтомної людини.

Бойко П.К. нагороджений орденом Червоної Зірки, орденом Жовтневої революції, орденом Вітчизняної війни І ступеня, медаллю "Ветеран праці", медаллю А.С.Макаренка.

Та повернемося у 60-ті роки. Студенти Лохвицького педучилища зуміли в 1967 році досягти найвищих успіхів у навчанні - біля 80% вчилися на 4 і 5. До цього успіху студентів великою мірою причетний весь колектив, а також його керівники. 15 післявоєнних років віддав училищу заступник директора з навчальної частини Михайло Ілліч Якушин, який був взірцем принциповості, великої ідейності і батьківської мудрості.

Біля 20-и років працював заступником директора з навчальної частини Павленко Віталій Іванович. Це всебічно розвинена особистість, невтомний трудівник, знаючий викладач, йому властиві почуття гумору, вимогливості і справедливості.

Колоритною особистістю в 60-х роках в педучилищі вважали викладача української мови Яременка Івана Івановича. Він автор ряду наукових статей, "Збірника вправ з української мови для студентів педучилищ" (у співавторстві з викладачем Кузьменком І.П.), автор "Програми з української мови для педучилищ". Досвідчений, вимогливий і принциповий педагог - таким пам'ятають Івана Івановича Яременка його колеги і випускники. Він один з перших удостоєний в 1971 р. високої урядової нагороди - ордена "Знак пошани".

Значний вклад у справу підготовки педагогічних кадрів зробили викладачі педучилища 60-70-х рр.: Фесун Г.П., Тихий М.Г., Брацюн Х.Т., Брацюн М.Я., Новохатній О.С., Андрущенко Ю.С., Андрущенко Т.Г., Кочерга Я.І., Кочерга К.Г., Тутак В.Т., Федорова К.В., Чернік І.В.,Батура І.П., Троценко А.С., Кар'єв В.Л., Охріменко С.Д., Рудич І.С., Дробко Л.І., Болдирь М.В., Захарченко О.Ю., Левада Ю.І., Мірошниченко О.Т., Верховський В.І., Зрібняк В.М., Зрібняк Л.С., Гришаніна Н.Т. і багато інших.

У 60-х роках педучилище підтримувало досить тісні зв'язки з Ленінградським педучилищем №2, з Кагульським педучилищем Молдавської РСР, з Бакинським педучилищем №1, з педучилищами Узбекистану, Казахстану. На 1 травня 1967 року колона студентів Лохвицького педучилища була оформлена як інтернаціональна колона, студенти, зодягнені в національні костюми, брали участь у міській демонстрації.

Кілька років Лохвицьке педучилище листувалося, обмінюючись досвідом роботи з Тирновським інститутом початкових учителів ім. Д.Благоєва (Болгарія).

Поліпшилося військово-патріотичне виховання. В училищі створили кімнату бойової слави, де зустрічалися з ветеранами Великої Вітчизняної війни, проводили тематичні вечори.

Комітет комсомолу організував соціалістичне змагання на кращу групу, виділив премії переможцям у змаганні.

Колективи художньої самодіяльності брали участь в оглядах. В республіканському огляді в 1967 році 15 студентів одержали дипломи І-II ступеня.

У 1967-1968 навчальному році в училищі працювали шкільний і дошкільний відділи. Навчалося 555 студентів. На шкільному - 465 чол., на дошкільному - 90 чол.

У 1969 році педучилище переведено до М.Кременчука. Прибуло 412 студентів. Всі вони були розміщені в гуртожитку тролейбусного управління, а згодом завершилось будівництво і власного гуртожитку. У 70-тих роках з переїздом до Кременчука славні традиції педучилища не розгубилися.

Педколектив і студенти наполегливо працювали, досягаючи нових значних успіхів. Про це свідчать хоча б такі факти:

1970 рік - педучилище нагороджено Почесною грамотою МО СРСР, МВ ССО СРСР, ЦК ВЛКСМ. Викладачі Кузьміна Т.В., Божко Т.А., директор Бойко П.К. нагороджуються медалями " За доблестный труд";

1971 рік - викладач Яременко удостоєний ордена "Знак пошани";

1974 рік - за створення кабінетної системи навчання училище нагороджено Почесною грамотою МО СРСР і ЦК профспілки;

1976 рік - директор училища Бойко П.К. нагороджений орденом Жовтневої революції;

1977 рік - студентка училища Толочій нагороджується медаллю "За трудову відзнаку";

1978 рік - колектив педучилища заноситься на обласну Дошку пошани, викладач Зарембо М.О. нагороджується орденом "Знак пошани";

1977, 1978, 1979, 1980рр. - протягом 10-ої п'ятирічки 4 рази МО УРСР і республіканський комітет профспілки визначають Кременчуцьке педучилище переможцем соціалістичного змагання за кращу організацію умов навчання, побуту і відпочинку студентів;