На захист Батьківщини пішли на фронт добровольцями викладачі і студенти педшколи. Небагатьом доля посміхнулася і вони повернулися додому. Загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни або померли вже після війни:
Випускниця педучилища 1970 року Любов Матко (Пічугіна) не одну свою поезію присвятила полеглим у боях за Вітчизну. Хай ці її рядки будуть вічною пам'яттю тим випускникам і викладачам Лохвицького педучилища, які навіки залишилися на полі бою:
Посміхається сонце, вітер трави колише.
Тиша й спокій навкруг.
І буяє весна. І немов не було
Ні боїв, ні кривавих світанків,
Та стоїть обеліск.
А це значить - була тут війна.
Василенкове поле Задивилося в небо.
Пам'ятає і досі
Незабутній той бій.
Василенкове поле –
Наша пам'ять і слава,
Наше вічне безсмертя
І вічний наш біль.
Над плитою з граніту зупинилась берізка.
Чи то батько, чи син,
Чи коханий поліг.
А на листі роса,
Ніби сльози довічних солдаток,
Що донині їх ждуть
Із чужих берегів і полів.
Василенкове поле! Як болить наша пам'ять!
Ти чийогось життя невідступна межа...
Відшуміли роки,
Журавлями за обрій сховались.
А на грудях твоїх
У дозорі солдати лежать.
Два воєнних роки педшкола не працювала. У вересні 1943 року Радянська Армія звільнила Лохвиччину від фашистських загарбників. За роки війни фашисти перетворили в руїни майже всю Лохвицю. Полум'я війни не минуло й педшколу. Як тільки радянські воїни звільнили Лохвиччину від ненависних фашистських варварів, Міністерство освіти видало наказ про відновлення роботи педшколи, яка з 1 січня 1945 року згідно з постановою МО УРСР стала називатися педагогічним училищем. Та повернемося у вересень 1943 року. Директором педшколи призначається Федорко П.В.
У винятково тяжких умовах доводилось відновлювати навчально-виховну роботу. Основний корпус виявився непридатним до навчання, а відбудовувати його не було можливостей. Обладнали класні кімнати в будинку, де до війни знаходився гуртожиток. Вікна позакладали цеглою, залишивши по одній-дві шибки в кожному. Матеріальна база була повністю знищена. Біля 20 парт позичили в уцілілих школах району. А потрібно було мати хоча б 45'парт. Викладачі і студенти спилювали тополі, пиляли їх на дошки, а потім робили столи та ослони. Студенти розшукували літературу, підручники по знайомих, у колишніх випускників і користувалися ними. Зошитів також не мали. Писали на газетах та обгортковому папері. Попереду зима. Тому всі студенти і викладачі брали участь у заготівлі палива на зиму. Колгосп виділив скирту соломи, яку студенти в'язками переносили до педшколи.
У 1943 році до навчання приступило 90 чоловік:
- на перший курс - 30 чол.,
- на другий - 30 чол.,
- на третій - 30 чол.
У червні 1944 р. педшкола зробила перший випуск після трирічної перерви. Випущено 30 молодих учителів початкової школи. На першому курсі в тому ж році в педшколі навчалося 120 студентів. Це, звичайно, небагато. Та на той час це була велика сила.
Вчилися всі дуже старанно. Ще йшла війна. І кожному хотілося зробити і свій певний вклад у загальнонародну справу перемоги над ворогом. Переважна більшість вчилася на 4 і 5, кожен був прикладом для колгоспників, яким намагалися допомогти в зборі урожаю, виступали з концертами художньої самодіяльності.
У 1945 році директором педучилища призначають Василя Миколайовича Трушевського. Саме він стане ініціатором відбудови основного корпусу педучилища. Працювали всі самовіддано. Умови праць, навчання поволі входили в норму. Незабаром студенти стали навчатися в світлих і просторих класних кімнатах.
| |
Відновила свою роботу і бібліотека, яка поки що частково могла забезпечити потреби студентів. Матеріальна база з кожним роком ставала кращою. Збільшувався і набір студентів як на стаціонарне навчання, так і на заочне. У ті роки існувала велика потреба в педагогічних кадрах.
|
Майже 10 років очолював педагогічний колектив Василь Миколайович Трушевський. Він доклав багато зусиль, проявив велику енергію, організаторські здібності у створенні навчально-матеріальної бази училища. Вимогливий і суворий, проте одночасно добрий і уважний до викладачів та студентів. Із спогадів випускників і викладачів училища - це один із найавторитетніших директорів нашого училища. Розумний, принциповий, рішучий, вольовий працелюбний, непосидючий, гуманний, чуйний і добрий - таким він залишився назавжди в пам'яті тих, хто його знав.
|
На початок
