Період Київської Русі

Спочатку познайомимось з короткою історичною довідкою про це місто.

Лохвиця - одне з найдавніших міст України. Воно виникло ще в період Київської Русі, в Х-ХІ ст., як укріплене поселення - городище оборонної лінії Посулля і входило до складу Переяславського князівства.

У 1240 році поселення Лохвиці було захоплене монголо-татарами і північна його частина, розташована на підвищенні (гора Лазірки), зруйнована.

Лохвиця вперше згадується в історичних джерелах 1320 року в зв'язку з входженням її території до складу Великого князівства Литовського.

Кінець ХV століття

В кінці ХVст. територія Лохвиччини належала Сіверо-Сульській вотчині великого землевласника Богдана Глинського. В 70-х роках ХVІ ст. польський уряд передав ці землі черкаському старості М.Вишневецькому. У володіннях Вишневецьких вони залишались до визвольної війни 1648-1654 рр. Польську шляхту приваблював цей край великими багатствами -родючими землями, звіриними та рибними ловами, зручними місцями для пасік і водяних млинів.

У російському географічному описі 1627 року "Книге большому чертежу " Лохвиця зазначена як місто, що мало укріплення-фортецю. Тому і на гербі міста була зображена фортеця. За даними 40-х років ХVII ст. у Лохвиці нараховувалось 3325 господарств.

Нечуваний гніт і знущання над українським народом чинили польські феодали. Особливою жорстокістю по відношенню до селян і козаків своїх володінь відзначався магнат Ієремія Вишневецький. Він запровадив шестиденну панщину на тиждень, грабував селян різними податками.

Лохвичани, як і весь український народ, вели постійну активну боротьбу проти гнобителів. Вони брали участь в козацько-селянських повстаннях Павлюка 1637 року, Острянина і Гуні в 1638 році.

На початку 1648 р. піднялася нова, ще більш могутня хвиля народного повстання. В кінці травня 15-тисячний загін повстанців узяв Лубни - останню резиденцію князя.

Козаки Лохвицької сотні в складі військ Богдана Хмельницького брали участь у визвольній війні проти польсько-шляхетських гнобителів, зокрема, в битвах під Пилявцями (1648р.), Зборовом (1649р.), Берестечком (1651р.), Батогом (1652р.) і Жванцем (1653р.)

Після остаточної ліквідації залишків автономії Лівобережної України Лхвиця стала повітовим містом у складі Чернігівського намісництва (1782-1796 рр.), а з 1797 по 1802 р. - заштатним містом Малоросійської губернії. В 1783 р. царським урядом було юридичне оформлено кріпосне право на Лівобережній Україні. Рядові козаки були зараховані кріпосними селянами, а селяни - поміщицькими кріпаками.

Кінець ХVIII століття

На кінець ХVIII ст. Лохвиця стала одним із центрів ремесла й торгівлі на Лівобережній Україні. З 1802 по 1923 рік Лохвиця - центр Лохвицького повіту Полтавської губернії. Внаслідок реформи 1861 р. поміщики втратили право на особисте володіння селянами. Але економічне становище селян не поліпшилося, бо право поміщицької власності на землю залишилося недоторканим. Після "селянської" реформи поміщики Лохвицького повіту із загальної кількості 114694 десятин своїх земель виділили за уставними грамотами "звільненим" селянам у наділи лише 26070 десятин землі. Реформа 1861 р. прискорила розвиток капіталізму в Росії як у промисловості, так і в сільському господарстві. У цей процес втягнувся і Лохвицький повіт. Експлуатація фабрикантами та поміщиками робітників і селян була жорстокою. Тривалість робочого дня на підприємствах і тютюнових плантаціях становила 12-16 год. Заробіток робітника найвищої кваліфікації досягав лише 5 крб на місяць. Відсутність охорони праці, тяжкі житлові умови викликали масове захворювання робітників на туберкульоз легенів, особливо на тютюнових фабриках. Через платність навчання в школах 81 відсоток населення міста було неписьменним.

Доведені до відчаю, селяни с.Бербениці на своєму сході 12 червня 1905 року вирішили послати до царя Миколи II своїх уповноважених з петицією, в якій писали : "Вислухай, Государю, наше прохання і дізнайся від нас про наші біди. Перша і найтяжча наша нужда в землі, без якої нам не можна трудитися і годувати свої сім'Ї. Надільної землі не вистачає, ніде й арендувати... Утиски кругом. Корову доїмо, коровою й оремо. Голодна худоба рветься на поміщицьку землю, а за кожний вскок ми платимо великі штрафи... Податки збільшуються, а врожаї ні з чого збирати. Друга наша біда від нашої темряви... Ми хочемо і самі вчитися і дітей вивчити, та шкіл немає доступних. Третя наша біда, Государю, від нашого безправ'я : немає у нас справжніх прав. Простий селянин не сміє слова сказати. Горе наше велике і терпіти далі не можна." (ЦЩАЛ СРСР, ф.1291, оп.122, 1905р., Справа 29, арк. 233-234).

Перша Світова Війна

У ході першої світової війни ще більше посилилась експлуатація робітників, зростала дорожнеча. Робітники піднімалися на боротьбу. В липні 1916 року страйкували робітники тютюново-махоркової фабрики в Лохвиці. 28 грудня 1917р. на Лохвиччині було проголошено радянську владу. Але ще біля двох років йшли бої, бо тривала громадянська війна.. Тільки в середині грудня 1919 року радянська влада на цей раз у повіті була відроджена остаточно.

Роки відбудови

У роки відбудови народного господарства в місті і в повіті розгорнулося культурне будівництво. Особливо великих масштабів набрала робота по ліквідації малограмотності і письменності дорослого населення, яка закінчилася в 1937 році. Велику роль у підвищенні освіти робітників і селян відіграв створений ще в 1919 році народний університет з відділеннями історико-літературним, природничо-математичним, соціально-економічним і мистецтва. Всі колишні середні, вищі початкові і початкові школи у м. Лохвиці і повіті перетворені в єдину Трудову школу з семирічним курсом навчання. Відкрито професійні школи : в м.Лохвиці - соціально-економічну, в с. Жабках- агрономічну школу і технікум при ній (перетворено з колишньої нижчої сільськогосподарської школи). Для дітей дошкільного віку в повіті відкрито 11 дитячих садків і 5 дитячих будинків. Для поліпшення дитячого харчування в місті відкрито дві їдальні з безкоштовним харчуванням.

Велика Вітчизняна війна

На початок Великої Вітчизняної війни в Лохвиці було дві середні, семирічна і початкова школи, педучилище, медшкола. У Лохвицькому районі, в старих межах, було 49 середніх, неповно-середніх та початкових шкіл, в яких навчалося 11 тисяч дітей. Сотні студентів навчалося в технікумі харчової промисловості, медшколі та педучилищі.

Під час Великої Вітчизняної війни у Лохвиці діяли підпільні організації, які наближали час перемоги над фашизмом. 13 жителів Лохвицького району одержали звання Героя Радянського Союзу, в тому числі уроженець м.Лохвиці С.Ф.Севастьянов. Після перемоги над німецько-фашистськими загарбниками почався відбудований період. На кінець 60-х років у Лохвиці працювало дві середні загальноосвітні школи, середні вечірня та заочна, восьмирічна та початкова, медичне і педагогічне училища.