Важко й боляче згадувати Афганістан. Ще важче – тих майже 14 тисяч загиблих на чужині, тисячі калік та хворих, сьогоднішніх дітей-сиріт, які зростають без тата, про вдів та сивоголових батьків, які не дочекалися рідних. Страшними пагорбками вкрилася земля України, надавши вічну домівку своїм синам. У чому вони були винні, за який «інтернаціональний долг» віддавали молоді життя? Випускник Кременчуцького педагогічного училища Альоша Задерієнко був одним з тих хто потрапив на цю війну.
|
Альоша Задерієнко народився 3 листопада 1967 року в Кременчуці, в родині службовця. З 1975 по 1986 рік навчався в сш №19 м.Кременчука. Після школи поступив в педучилище. 13 травня 1980 р. був призваний в ряди Радянської Армії. Вся група в педучилищі любила Альошу. Він був добрим, чесним, доброзичливим. Дуже любив батьків, оберігав матір. Він завжди приходив на допомогу тому, хто її потребував. Любив дітей, мріяв стати педагогом. Але афганська війна обірвала мрії. В одному з своїх листів однокурсникам він писав:
|
" ...А ще я хочу, щоб наші діти не бачили війни. Я дуже хочу, щоб на всій землі був мир. Якби ви знали, які тут бідні є сім'ї! Дивитись страшно! Коли ж це все скінчиться?"
Про свої мрії і плани після повернення з війни Альоша писав:
"...У мене багато мрій, бажань. У мене взагалі такі думки, що після армії працювати підривником на кар'єрі. Сапер я чи хто? А ще хочеться бути просто водієм. Але все одно найбільше я хочу бути вчителем."
В останньому своєму листі Альоша просив надіслати йому програми з тих предметів, які він не встиг скласти за перший курс. Опинившись на палаючій вогнем афганській землі, мужній воїн Альоша Задерієнко всім своїм серцем взяв її біль і до останнього подиху захищав інтереси її багатостраждального народу. Він в це вірив і з цією вірою загинув.
За деякими джерелами, в Афганістані загинуло близько півтора мільйона місцевого населення. Літні люди, дідусі, бабусі, жінки, діти… А разом з ним у тій непотрібній війні загинуло 13 тисяч молодих, гарячих серцем, юнаків.
Щороку, у грудні, відзначається день пам'яті А.Задерієнка. Минають роки, але пам'ять продовжує нагадувати про той «Афгані», про загибель друзів і товаришів.
На початок
